Кожна стрічка — під оплески. Кожна історія — з відгуком у серці глядачів. Люди приїжджали до нас із різних куточків Мюнстерланда, навіть з міст, що за 300 км від Мюнстера. Це найкращий доказ того, що українське кіно потрібне. Його чекають, його хочуть бачити. Отже, маємо продовжувати.
Ми досі отримуємо щирі слова вдячності. Один із таких відгуків — від харків’янки Олени Берестової про документальний фільм «Порцелянова війна»:
«Це фільм про силу любові, про віру, про творчість на тлі зла, що прийшло на нашу землю. А ще у фільмі — мій Харків. Мій, побитий, рідний, улюблений.
Показано і місця навколо Харкова — ті самі, де я колись гуляла, де збирала гриби, де було спокійно і добре. Я ніби доторкнулася до тих стежок, до землі, до повітря свого дитинства. І побачила, як вони змінились. Добрі місця стали злими. М’які — напруженими. Світлі — затьмареними війною. Цей фільм — жах війни, страх, біль, і життя.
Щиро хочу подякувати Спілці «Ukrainische Sprache und Kultur in Münster e.V.“ — за те, що дає можливість бачити й переживати такі важливі історії.
Ваш труд — це не просто організація показів. Це — збереження пам’яті. Це — діалог із душею кожного глядача. Це — боротьба за Україну».
